Archive for Стихи

Кому, скажіть, війна потрібна?

В редакцию «Одуванчика» обратился житель Украины, который пишет стихи в жанре гражданской лирики. Ситуация со свободой слова на Украине не позволяет поэту опубликовать там свои произведения.  Поскольку война на Донбассе и её отражение в современной украинской культуре является одной из приоритетных тем для «Одуванчика», мы всегда рады предоставить площадку для высказывания тех взглядов, которые не совпадают с официальной националистической идеологией современной Украины. Редакция видит залог нормализации отношений между нашими странами только в изживании Украиной националистической риторики как в идеологической, так и в культурной сфере. Сайт «Одуванчик» представляет своим читателям современного украинского автора Андрея Советского.

Андрей Советский

Червоно-чорними стягами заполонили
неба чистого блакить,
За волю й незалежність ви стрибали,
І де тепер ота прекрасна мить?

Ота прекрасна мить єднання,
коли всі українці рідними були?
Лишились: зрада, попіл, кров, страждання,
І смерть, що заглядає до сім’ї.

Брат радий брата убивати,
Лише за різну мову і слова,
Брехливії слова і відчай,
Що в мозок людям влада залива.

А ти, що підпалив Одесу?
Як спиш, їсиш, живеш?
Проливши кров,зігравши п’єсу,
Ще людяності вчить будеш?

За що тепер ридають неньки,
В Донецьку, Львові – поясніть!!!
Щоб черговому олігарху
Побільше грошей накопить?

Кому, скажіть, війна потрібна?
Тому хто в полі жито жне?
Чи може той війни бажає,
Що у «мартена» крицю льє?

А чи не час почать шукати,
Хто з крові пузо наїда?
І павукам отим пихатим,
Розчавить Їхні черева???

Забрали хлопчика в АТО…

В редакцию «Одуванчика» обратился житель Украины, который пишет стихи в жанре гражданской лирики. Ситуация со свободой слова на Украине не позволяет поэту опубликовать там свои произведения.  Поскольку война на Донбассе и её отражение в современной украинской культуре является одной из приоритетных тем для «Одуванчика», мы всегда рады предоставить площадку для высказывания тех взглядов, которые не совпадают с официальной националистической идеологией современной Украины. Редакция видит залог нормализации отношений между нашими странами только в изживании Украиной националистической риторики как в идеологической, так и в культурной сфере. Сайт «Одуванчик» представляет своим читателям современного украинского автора Андрея Советского.

Андрей Советский

1.

Забрали хлопчика в АТО,бува в країні ще й не то.

Комок купив собі, як новий і бєрци («бундес»,був би він здоровий).

Приходить він в воєнкомат, мобілізований солдат.

І там йому розкажуть жваво, які прекрасні в війску справи,

А він зрадіє, мов дитина: «ще не вмерла Україна!!!»

А товстий, пихатий дядя потирає руки радо і рахує гроші зради.

Зрадив він,така скотина, і оте хлопча невинне й рідну неньку Україну.

Все рахує і гигоче, вилізли б у нього очі. Read more

К Девятому мая

Андрей Советский

Долгие годы молились,

Воли хотели и славы,

Воли хотели и славы,

Головы не склоняли.

Много народов душило,

Наших дедов и землю,

Наших дедов и землю,

Всё поделить хотели.

Только на миг,на мгновенье,

Наша страна улыбнулась,

Наша страна улыбнулась,

Да кровью и захлебнулась.

Враг к нам пришел коварный,

Мысли и душу меняет,

Мысли и душу меняет,

Брата забыть заставляет.

Ищет,кто им продастся,

Славу продаст и память,

Славу продаст и память,

Дедов победы забудет.

Продали нас наши дети,

И позабыли победы,

И позабыли победы,

Что деды их им подарили.

Дети-творения наши,

Нашей же кровью упились,

Нашей же кровью упились.

В ноги врагу поклонились.

Вже минуло досить років…

Андрей Советский

Вже минуло досить років,

Що прийшла пора спитать:

«Не даремно,любі друзі,ви виходили стрибать?»

«Чи вам краще жити стало?»

«Чи з Європою брати?»

«Чи вас знову як теляток поводили за носи?»

Правду вряд чи хто промовить.Скажуть:

«В нас все ляпота,якби Путін не мішався,була б зовсім красота».

«Путін всюди на Вкраїні суне носа як тарган,

Ціни нам він піднімає і гендлює як циган».

Скажуть так нам «патріоти».Вперто будуть промовлять:

«Если б руський мир убрался,была б всем нам благодать».

І не хочуть бідні бачить,і не хочуть бідні чуть,

Що їх рідні олігархи носом у гімно товчуть.

Ми не будем сперечатись,з дурнем це робить дарма.

Ти,Вкраїно,роззирнися й висновок зроби сама.

22.02.2017.

Ми живем в країні милій…

Андрей Советский

Ми живем в країні милій,

Незалежній і вродливій.

Криму,правда,вже нема,

Але ще прекрасніша вона.

Боргів,дещо,має трохи,

Наче у Барбоса бліх.

Та й народ від влади має

Тільки позаторішній сніг.

На майдані пострибали,

Гарних пісень поспівали,

Постріляли в брата й свата,

Зруйнували ще й їм хату.

Але як це любо й мило,

Як в сусіда хата з димом.

Це прекрасно і велично,

Як нацисти ходять містом.

Містом,де змінили назву,

Щоб забули про буле.

Славу пращурів великих,

Щоб відкинули як зле.

От така країна мила.

Лад і спокій навкруги,

А що сотнями вмираєм,

То все винні вороги.

26.07.2016

Над Україной плине смутку дим…

В редакцию «Одуванчика» обратился житель Украины, который пишет стихи в жанре гражданской лирики. Ситуация со свободой слова на Украине не позволяет поэту опубликовать там свои произведения.  Поскольку война на Донбассе и её отражение в современной украинской культуре является одной из приоритетных тем для «Одуванчика», мы всегда рады предоставить площадку для высказывания тех взглядов, которые не совпадают с официальной националистической идеологией современной Украины. Редакция видит залог нормализации отношений между нашими странами только в изживании Украиной националистической риторики как в идеологической, так и в культурной сфере. Сайт «Одуванчик» с радостью представляет своим читателям современного украинского автора Андрея Советского.

***

Над Україной плине смутку дим,

Радійте,всі хто стрибав на майдані.

Тепер пишаєтесь здобутком ви своїм,

Вітчизной,що підняли ви на палі?

Хотіли ви в Європу?Їжте,жріть,

Кричали:»Банду геть»,і хто у влади?

Став весь народ у злиднях животіть,

І ви цьому мабуть безмежно раді.

Хто жер в три,й далі так жере,

Хто крав мільярди,той і далі краде.

А ви,безмозгле стадо і тупе,

Тепер стогнЕте,що навколо зрада.

Радійте,то не зрада,то для вас,

Як для дітей,маленьких і не вмитих,

Наука буде,школа,перший клас,

Щоб ви згадали пращурів великих.

Згадали пращурів,не тих,хто рідний край

Міняв чужим на сало і на мило,

А тих хто сміло й мужньо ляхів бив,

Тевтонцям і литовцям дав у рило.

Не той герой,що взявши волі стяг,

У шведів і у німців пив какао,

А той хто кров пролив,життя віддав,

Здобувши для Вітчизни вічну славу.

Замисліться,шановні земляки,

Хто став для вас сьогодні любий й серцю милий.

Чи не прийдеться плакать гірко вам,

Над Україною,що вклали ви в могилу.

Роман Скиба, поэт и пророк

Настоящий поэт — всегда пророк. Роман Скиба, без сомнения, — поэт настоящий. И еще одно подтверждение тому — стихотворение «Сумерки богов» (укр. «Сутінки богів»), написанное им в далеком 2007-м, когда все произошедшее на Украине в 2014 году не могло присниться нам даже в самых страшных снах.

Сутінки богів

Нишкнуть патриції.
Виє на Рим вовчиця.
Шкіра нам – криця.
Нас легіонів тридцять.
Маршем, рядами,
При калашах, базуках, —
Дробом там-таму
Кроки ввіряєм бруку.
Згідно з кометами
Вістим добу Вендетти –
П’яних з багнетами
Ви нас без слів збагнете.
Дикі й запеклі,
Нині ми всюдисущі!
Наші у пеклі,
Наші у Райській пущі.
Спалимо жертви –
Слава старим звичáям! –
Враже наш мертвий,
Ось ми й тебе прощаєм!..
Рушим по скелях,
До висоти голодні,
Виплеснем келих
В пащу святій безодні…
Вічності Страже,
Правда ж, – Ти нам не ворог?
Вийде і скаже:
«Не вас виглядав я в горах…»

Кассандре

Осип Мандельштам

Я не искал в цветущие мгновенья
Твоих, Кассандра, губ, твоих, Кассандра, глаз,
Но в декабре — торжественное бденье —
Воспоминанье мучит нас!

И в декабре семнадцатого года
Все потеряли мы, любя:
Один ограблен волею народа,
Другой ограбил сам себя…

Но, если эта жизнь — необходимость бреда
И корабельный лес — высокие дома, —
Лети, безрукая победа —
Гиперборейская чума!

На площади с броневиками
Я вижу человека: он
Волков горящими пугает головнями:
Свобода, равенство, закон!

Касатка милая, Кассандра,
Ты стонешь, ты горишь — зачем
Сияло солнце Александра,
Сто лет назад, сияло всем?

Когда-нибудь в столице шалой,
На скифском празднике, на берегу Невы,
При звуках омерзительного бала
Сорвут платок с прекрасной головы…

‹Декабрь› 1917

Ти ізнов мені снишся

На днях, а именно 17 февраля, миновало 47 лет со дня смерти замечательного украинского поэта Андрея Самойловича Малышко (укр. Андрій Самійлович Малишко), автора знаменитой «Пісні про рушник». Во время ВОВ поэт работал военным корреспондентом в газетах «Красная армия», «За честь Батьківщини», «За Радянську Україну». Помимо своего выдающегося творчества, Андрей Малышко обогатил украинскую литературу и прекрасными переводами русской и белорусской классики. Вот отрывок из его поэмы «Україно моя» (1942 год), написанной в тяжелые годы фашистской оккупации. К сожалению, эти строки актуальны и в наши дни.

 Ти  ізнов  мені  снишся  на  стежці  гіркої  розлуки  

Синім  лугом,  ромашкою,  птицею  з  канівських  круч.  

Так  візьми  ж  мою  кров  і  візьми  моє  серце  у  руки,  

Тільки  снами  не  муч  і  невипитим  горем  не  муч.

 

Я  топтав  кілометрів  не  сто,  і  не  двісті,  й  не  триста,  

Все  в  похід,  у  похід,  в  небезпеки  на  правім  краю.  

Он  зоря  вечорова  до  мене  шепоче  барвиста:  

—  Що  ж  ти  став,  як  німий,  надивляйся  на  землю  свою!

 

Надивляйся  на  землю,  де  сизі  орли  клекотіли  

Із  могили  високої  в  димнім  безмежжі  доріг.—  

І  лежала  земля,  в  попелищі  земля  чорнотіла,  

Я  дививсь  —  і  німів,  і  прощавсь  —  і  прощатись  не  міг.

 

Я  ізнов  тебе  вгледжу  в  народів  привольному  колі,  

Де  завжди  набиралась  могуття,  і  слави,  й  снаги.  

Із  синами  Росії  на  грізному  ратному  полі  

Стій,  як  месниця  вірна!  Хай  падають  ниць  вороги!

 

Замерзание профессоров

Александр Коковихин

Осени не было. Сразу пришла зима.
Ветра, холода, снежные круговерти.
Профессор Штихель сказал: «Я пошёл с ума.
Это будет альтернатива смерти».
И стал удаляться, путаясь в пурге бородой,
освещая путь залепленными очками,
в направлении чуда и рюмочной за рекой…
«Подождите, профессор, – кричу, – я с вами!»

Источник