Давно, давно відплакали вдовиці,
І дим війни розтав у зморшках ран,
А мати жде, і біль пече зіниці.
Димить туман.
Димить туман…
Дістала знов зі скрині вишиванку,
Що так любив носити син Іван.
День догоря в манливому серпанку
Димить туман.
Димить туман…
На ній цвіте незламана калина.
Блакить озер і колосистий лан.
і мати знов хова сорочку сина.
Димить туман.
Димить туман…
День догорів, як маки на покосах,
Сорочка жде, коли ж прийде Іван.
І ніч не спить, не спить на сивих косах.
Димить туман.
Димить туман…
«Вічний вогонь». Поезії. Київ. 1975
