СТАНІСЛАВ РЕП’ЯХ — Неначе буря над селом промчала,

1296117233_2445

 

 

Неначе буря над селом промчала,

 Метнулись люди із усіх кінців,

Коли у вуличці на конях чалих

З'явились яснозоряні бійці.

Бабуся плаче: «Повернулись наші…

Прийшли соколики…» — і квапиться до них.

Несе в руках тремтячих горщик каші

Для довгожданих діточок своїх.

«Чи не стрічали де мого Сергія,

Синочка! Служить у піхоті він…»

Теплиться в серці трепетна надія,

Що її сина знає хоч один.

«Не плачте, неню. Він живий-здоровий

І хати рідної не обмине,

Заїде на часинку чорнобровий…

Я вірю в це — згадаєте мене!»

А люди йдуть. Хто з хлібом, хто з водою.

 Солдата кожен хоче пригостить.

Хлоп'ята галасливою юрбою

Кількох бійців вже встигли оточить.

Так і кортить торкнути автомата

І спробувать багнет на гостроту,

Така напевне зброя і у тата.

А може, й краща… Усмішки цвітуть.

Ось і мене боєць бере на руки

І називає лагідно синком…

На захід відлітали чорні круки,

Шугає радість над моїм селом.

 

"Вічний вогонь". Поезії. Київ. 1975

          

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*