• 1296117233_2445

     

     

    Неначе буря над селом промчала,

     Метнулись люди із усіх кінців,

    Коли у вуличці на конях чалих

    З'явились яснозоряні бійці.

    Бабуся плаче: «Повернулись наші…

    Прийшли соколики…» — і квапиться до них.

    Несе в руках тремтячих горщик каші

    Для довгожданих діточок своїх.

    «Чи не стрічали де мого Сергія,

    Синочка! Служить у піхоті він…»

    Теплиться в серці трепетна надія,

    Що її сина знає хоч один.

    «Не плачте, неню. Він живий-здоровий

    І хати рідної не обмине,

    Заїде на часинку чорнобровий…

    Я вірю в це — згадаєте мене!»

    А люди йдуть. Хто з хлібом, хто з водою.

     Солдата кожен хоче пригостить.

    Хлоп'ята галасливою юрбою

    Кількох бійців вже встигли оточить.

    Так і кортить торкнути автомата

    І спробувать багнет на гостроту,

    Така напевне зброя і у тата.

    А може, й краща… Усмішки цвітуть.

    Ось і мене боєць бере на руки

    І називає лагідно синком…

    На захід відлітали чорні круки,

    Шугає радість над моїм селом.

     

    "Вічний вогонь". Поезії. Київ. 1975

              

     

    Поделиться в соц. сетях

    0

    Posted by admin @ 15:04

    Tags: , ,

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.