• Оценить мастерство перевода можно только при условии, что мы знаем оба языка — язык оригинала и язык перевода. Думаю, что в данном случае, это не сложно — мало кто из нас не знает и украинский, и русский язык. Итак, поехали…

    + + + Сергій Жадан

    Він був листоношею в Амстердамі,
    слухав аббу, сидів на трамі,
    дивився порно у вихідні.
    Друзі його, пияки-радикали,
    говорили: „Ми все провтикали,
    ми, можна сказати, по вуха в лайні.

    В країні стагнація і мудацтво,
    лібералізм і продажне лівацтво,
    і неясно, що нас трима на плаву.
    Євросоюзом керує сволота.
    Вони говорять – „Свобода, свобода»,
    а піди-но, купи нормальну траву.
    Але на Сході ще є країна,
    вона сьогодні, можливо, єдина,
    де сонце свободи не встигло зайти.
    Де вірять в людину – вільну, розкуту.
    Спробуй пробити канали збуту,
    давай наведемо культурні мости!

    Там втіха сходить на кожну хату.
    Церкви московського патріархату
    знімають вроки і славлять джа.
    Мануфактура та інші крами
    там контролюються профспілками,
    і співом ясніє колгоспна межа!
    Там п’ють абсент при застудній хворобі.
    Там демони у жіночій подобі,
    сховавши в горлі темну пітьму,
    сповнять усяку твою забаганку.
    Давай, чувак – привези афганку!» –
    повторювали вони йому.

    І він ступив на цю дивну трасу.
    Авіалініями Донбасу,
    де на сніданок – лише бухло,
    мріючи про країну шалену,
    він вилетів за кордони шенгену,
    лишивши все, що в нього було.

    Ступивши на землю в місті Донецьку,
    з усіх іноземних знаючи грецьку,
    котру тут нібито знали всі,
    він трапив до рук дивовижній парі –
    водій на форді й друг на кумарі.
    І сяяли зорі у всій красі.
    Водій сказав: „Все нормально, зьома,
    давай, почувайся у нас, як вдома,
    тут друзі навколо, бачиш і сам.
    Ти трапив на землю обітовану.
    Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
    що вистачить на весь Амстердам!»

    Був простір вечірньою сутінню скутий.
    Стояла зима. Починався лютий.
    І місяць за ними гнався, як птах.
    Тривожно світилися терикони,
    на Україну ішли циклони,
    й душі тонули в глибоких снігах.
    На сорок п’ятому кілометрі
    вони застигли в злій круговерті,
    і тьма огорнула їх мулом густим.
    Водій промовив: „Йохан, братішка,
    по ходу, виходить, усім нам кришка,
    молися своїм растаманським святим!»
    Замерзло пальне і стихала мова.
    Смерть надійшла із портів, з Азова,
    і демон смутку над ними літав.
    Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
    він намагався комусь дозвонитись,
    але телефон йому відповідав:
    „На даний момент абонент недоступий.
    Життя – процес взагалі підступний,
    так ніби тонеш серед ріки.
    Смерть твоя – невелика втрата,
    просто змінюється оператор,
    й повільно зникають вхідні дзвінки».

    + + + Перевод Елены Заславской

    Он почтальоном был в Амстердаме,
    слушал аббу, сидел на траме,
    дрочил на порно, когда хотел,
    друзья его, алкаши-радикалы
    говорили: мы все провтыкали,
    мы, так сказать, по уши в дерьме.

    В стране стагнация и мудацтво,
    либерализм, толерантность, левацтво
    не ясно, как мы еще наплаву,
    Евросоюзом правит сволота
    они твердят – «Свобода, свобода»
    но нормальную негде купить траву.

    Но на Востоке страна есть такая,
    она сегодня подобье рая,
    там солнце свободы в зените жжет,
    там люди раскованы и открыты.
    Пробуй, пробей-ка каналы сбыта,
    давай перекинем культурный мост!

    Там радость нисходит на каждую хату.
    Там церкви московского патриархата
    снимают порчу и славят джа.
    Мануфактуры, ларьки, союзы
    там контролируют профсоюзы
    и песней звенит за колхозом межа.

    Там пьют абсент при жестокой простуде.
    Там женщины суки, верней суккубы,
    спрятав в горле своем полутьму,
    исполнят любые твои капризы.
    Давай, чувак – афганки свези нам!» –
    Повторяли они ему.

    И он ступил на волшебную трасу.
    Авиалиниями Донбасса,
    где на завтрак – одно бухло,
    мечтая, как будет все охуенно,
    он вылетел за пределы шенгена,
    оставив все, что было его.

    Он сел в аэропорт под Луганском,
    из всех иностранных зная албанский,
    который тут вроде бы знают все,
    Он в руки попал удивительной паре –
    водитель на форде и друг в раскумаре
    И звезды сияли во всей красе.

    Водитель сказал: «Все нормально, зёма,
    дружище, чувствуй себя, как дома,
    кругом друзья здесь, ты видишь сам.
    Ты рядом с землею обетованной
    Айда в Стаханов, там столько плана,
    Что хватит на весь Амстредам!»

    Простор был вечернею мглою скован.
    Стояла зима. Был февраль и холод.
    Был месяц голоден, как вурдалак.
    Тревогой светились вдали терриконы,
    на Украину валили циклоны,
    и души тонули в высоких снегах.

    На сорок пятом же километре
    они застряли в злой круговерти,
    и ночь окружила их мраком густым.
    Водитель промямлил: «Йохан, братишка,
    по ходу, выходит, что всем нам крышка,
    молись своим растаманским святым!»

    Замерзло горючее, стихли споры.
    Смерть подошла из портов Азова,
    и демон печали над ними летал.
    Выпив дезодорант, чтобы согреться,
    Он звонил, пока еще билось сердце,
    но телефон ему отвечал:

    «На данный момент абонент не доступен.
    Жизни ход сложен и не предсказуем,
    ты будто тонешь среди реки.
    Смерть твоя – небольшая утрата,
    просто меняется оператор,
    и исчезают входные звонки.serhiy_zhadan_201511096683_802807613089361_2341165445193004965_n

    Поделиться в соц. сетях

    0

    Posted by admin @ 20:54

    Tags: , ,

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.