Tag Archive for Победа

Микола Братан – Визволення

Микола Братан

Не замети — сонце, як розплата,
Визволення — березень, весна!
Усміхнулась біла наша хата,
Вчора ще і чорна, і смутна.

Даленіють відгомони бою,
Школа, наче вулик, загула.
І малечу не лякає зброя,
Що з громами весну принесла.

Люди оновилися неначе,
Щось у них — від березневих віт.
Ув однім-єдиниі слові «НАШІ»
Відкривався многоцвітно світ.

«Вічний вогонь». Поезії. Київ. 1975

Красный платок

Луганск_1943Андрей Чернов

14 февраля – День освобождения Луганска от немецко-фашистских захватчиков.

Для меня это не формальность, не пустая дата.

С ней связана одна семейная история, сочетающая в себе и определённую комичность, и трагичность того времени.
История эта, условно называемая «Красный платок», связана с моей бабушкой Александрой Денисовной. Впрочем, не будем забывать, что в феврале 1943-го она ещё не была бабушкой, ей было только 25 лет. Ещё не прозвучал победный салют мая 45-го, ещё не вернулся с войны мой дед, ещё не родилась моя мама в 46-м. И тем более не было меня.
Но Александра Денисовна была и ей довелось пережить и немецкую оккупацию, и освобождение города, и Победу. Read more

Олександр Богачук —  Димить туман

Давно, давно відплакали вдовиці,

І дим війни розтав у зморшках ран,

А мати жде, і біль пече зіниці.

Димить туман.

Димить туман…

Дістала знов зі скрині вишиванку,

Що так любив носити син Іван.

День догоря в манливому серпанку

Димить туман.

Димить туман…

На ній цвіте незламана калина.

Блакить озер і колосистий лан.

і мати знов хова сорочку сина.

Димить туман.

Димить туман…

День догорів, як маки на покосах,

Сорочка жде, коли ж прийде Іван.

І ніч не спить, не спить на сивих косах.

Димить туман.

Димить туман…

«Вічний вогонь». Поезії. Київ. 1975

Володимир Базилевський — Оця земля так перемита кров’ю

Оця земля так перемита кров’ю,

Немов дощем черемха у маю.

І Батьківщино! Птахами з гніздов’я

У пам’ять відлітали ми твою.

Лежать пліч-о- пліч брат побіля брата.

Корінням стали їхні голоси.

Кричать мовчанням давні експонати,

І криком тим відлунюють ліси.

Ми слухаєм… А на стіні напроти,

В кашкеті й портупеї, як завжди.

Нам Руднєв усміхається на фото,

А поруч син, живий і молодий.

Як вірилося комісару й сину!

З примружених очей — таке тепло!

Заждіть, екскурсоводе, на хвилину,

А може, й справді смерті не було!

 

«Вічний вогонь». Поезії. Київ. 1975