Оценить мастерство перевода можно только при условии, что мы знаем оба языка — язык оригинала и язык перевода. Думаю, что в данном случае, это не сложно — мало кто из нас не знает и украинский, и русский язык. Итак, поехали…
+ + + Сергій Жадан
Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: „Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.
В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – „Свобода, свобода»,
а піди-но, купи нормальну траву.
Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!
Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!
Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!» –
повторювали вони йому.
І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.
Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.
Водій сказав: „Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!»
Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.
На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: „Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!»
Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:
„На даний момент абонент недоступий.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки».
+ + + Перевод Елены Заславской
Он почтальоном был в Амстердаме,
слушал аббу, сидел на траме,
дрочил на порно, когда хотел,
друзья его, алкаши-радикалы
говорили: мы все провтыкали,
мы, так сказать, по уши в дерьме.
В стране стагнация и мудацтво,
либерализм, толерантность, левацтво
не ясно, как мы еще наплаву,
Евросоюзом правит сволота
они твердят – «Свобода, свобода»
но нормальную негде купить траву.
Но на Востоке страна есть такая,
она сегодня подобье рая,
там солнце свободы в зените жжет,
там люди раскованы и открыты.
Пробуй, пробей-ка каналы сбыта,
давай перекинем культурный мост!
Там радость нисходит на каждую хату.
Там церкви московского патриархата
снимают порчу и славят джа.
Мануфактуры, ларьки, союзы
там контролируют профсоюзы
и песней звенит за колхозом межа.
Там пьют абсент при жестокой простуде.
Там женщины суки, верней суккубы,
спрятав в горле своем полутьму,
исполнят любые твои капризы.
Давай, чувак – афганки свези нам!» –
Повторяли они ему.
И он ступил на волшебную трасу.
Авиалиниями Донбасса,
где на завтрак – одно бухло,
мечтая, как будет все охуенно,
он вылетел за пределы шенгена,
оставив все, что было его.
Он сел в аэропорт под Луганском,
из всех иностранных зная албанский,
который тут вроде бы знают все,
Он в руки попал удивительной паре –
водитель на форде и друг в раскумаре
И звезды сияли во всей красе.
Водитель сказал: «Все нормально, зёма,
дружище, чувствуй себя, как дома,
кругом друзья здесь, ты видишь сам.
Ты рядом с землею обетованной
Айда в Стаханов, там столько плана,
Что хватит на весь Амстредам!»
Простор был вечернею мглою скован.
Стояла зима. Был февраль и холод.
Был месяц голоден, как вурдалак.
Тревогой светились вдали терриконы,
на Украину валили циклоны,
и души тонули в высоких снегах.
На сорок пятом же километре
они застряли в злой круговерти,
и ночь окружила их мраком густым.
Водитель промямлил: «Йохан, братишка,
по ходу, выходит, что всем нам крышка,
молись своим растаманским святым!»
Замерзло горючее, стихли споры.
Смерть подошла из портов Азова,
и демон печали над ними летал.
Выпив дезодорант, чтобы согреться,
Он звонил, пока еще билось сердце,
но телефон ему отвечал:
«На данный момент абонент не доступен.
Жизни ход сложен и не предсказуем,
ты будто тонешь среди реки.
Смерть твоя – небольшая утрата,
просто меняется оператор,
и исчезают входные звонки.
Читать далее
